Різдво Христове

Для багатьох віруючих першим великим святом у році є передріздвяний святвечір. Саме він дарує нам багато радісних очікувань і надій, вселяє любов до ближніх, свідомість того, що тобі хтось потребує, а також відчуття духовної чистоти і глибокого заспокоєння. Хоча за великим рахунком справжнім святом, у звичному для багатьох з нас розумінні, святвечір не назвеш.

Справа в тому, що якщо в Європі цей день зустрічається з великою радістю і розмахом, що поширюється в першу чергу на оформлення святкового столу, то в нашій країні радість очікування Різдва кілька затьмарюється через необхідність дотримуватися строгий піст.

Відомо, що Різдво святкується два дні: 6 січня (24 грудня) — так зване надвечір'я Різдва Христового, різдвяний, або перший, святвечір, і 7 січня (25 грудня) Різдво Христове.

Святвечір завершує тривалий «Пилипівський» піст, який починався 27 листопада (за новим стилем), на інший день після святкування пам'яті святого апостола Пилипа. Втіхою для любителів скоромних застіль було те, що «піст — не міст: можна і об'їхати». Рік завершався, всі тяжкі роботи і турботи по господарству минули, чому б і не погуляти досхочу?!  Багато хто  хвацько обходив суворі заборони, сподіваючись на «милість Божу».

І все-таки в переддень Різдва — самого великого і урочистого свята зими (якщо не все) — суворість посту по можливості намагалися дотриматися. Якщо не в їжі, то у всякому випадку в побуті, у спілкуванні з оточуючими, особливо близькими людьми. Прокидатися в святвечір слід було з добрими думками, а закінчувати цей день належало добрими вчинками, які були своєрідним ключем до нового року, світлого і знаменованому надіями на краще.

 

Святвечір був днем пісної служби, коли нічого не можна було їсти аж до появи першої зірки. А до тих пір дозволялося їсти тільки спеціальне блюдо — «сочиво», що представляє собою рисову або ячмінну кутю з медком та пшеничним хлібом.

Традиція з великою пишнотою святкувати надвечір'я Різдва (як офіційно називають святвечір) прийшла з Візантії. Вже в IV столітті тут були визначені правила святкування, які були тим більш обов'язковими, якщо день випадав на неділю. У передріздвяну ніч читаються «царські часи», які називаються так тому, що в давнину на них завжди були візантійські імператори

До гідного святкування Різдва Христового віруючі сорокаденним постом приготовлялися. Різдвяний піст, що передував йому, нагадував про необхідність суворого стримування. Зрозуміло, стриманості не тільки від скоромної їжі, але й від поганих вчинків, різних проявів власного егоїзму, грубощів, черствості. Згідно з церковним уставом, у цей день потрібно вживати в їжу так зване прісне «сочиво», тобто сушені хлібні зерна, розмочені водою (не дозволялося навіть мед).

Пізно вночі в церквах починалися різдвяні служби, які закінчувалися до 5 години ранку. Церкви прикрашалися ялиновими гілками. Наряджені ялинки ставилися біля храмів, а також у будинках, зберігаючись протягом Святок.

Що стосується самих віруючих, вони задовго до свята Різдва Христового готували один одному подарунки, причому не тільки своїм рідним і близьким, сусідам. Разом з тим, не забували про святковому столі з щедрим частуванням і традиційним різдвяним гусаком, спробувати якого, однак, можна було тільки після тривалої нічної служби в церкві.

Часто  стіл, на якому ставили трапезу, застилався соломою або сіном. Це робило стіл, а також лавки схожими на ті ясла, в які після народження був покладений Спаситель. Перед початком трапези господар запалює лампаду біля образів в так званому червоному кутку, ставив там воскові свічки, виголошував вголос молитви, і лише після цього все сімейство приймалося за їжу.

Грубим порушенням різдвяних звичаїв і традицій вважалося святкування без обдаровування бідних. Перед трапезою їм зазвичай виносили частування та недорогі подарунки. Взагалі, у святвечір допомагали, чим могли, немічним, старим, обділеним життям, відвідували хворих, намагалися зробити якусь добру справу. На святвечір слід бути більш уважними один до одного. Сваритися цього дня, ображати кого-небудь, а особливо матерів, завдавати прикрості близьким і знайомим вважалося великим гріхом. Той, хто порушував подібне правило, вважався «залишеним богом» на весь наступний рік.

У народі передріздвяні години, крім святвечора, називалися свят-вечором. Традиційно цей час асоціювалося з колядою і кутею.

Відзначаючи свят-вечір, кожен людина намагався твердо виконати вже згаданий нами заповіт: «У свят-вечір не їдять до зірки». Заборона є до вечірньої зірки посилював моральне і фізичне випробування, що накладається сорокаденним постом. Той, хто витримував його, міг вважати себе справжнім християнином і мав право нагородити себе і своїх близьких щедрою трапезою. А щоб хоч якось згаяти час до початку святкування і відволіктися від думок про їжу, люди робили знамениті і донині популярні обряди: коляду (стародавній різдвяний обряд славлення свята піснями, а також самі пісні), частування кутею, спів, ворожіння і т. д.

У той час як у Західній Європі його повсюдно відзначали з великою урочистістю, приділяючи величезну увагу дотриманню старовинних традицій та обрядів, вважаючи ледь чи не найголовнішим, в нашій країні святкування Різдва нерідко відсувається на другий план через більш популярною серед широких мас населення зустрічі Нового року, а також за неприйняття релігійної основи цієї урочистої дати.


До Жовтневої революції Різдво Христове святкували перед Новим роком, 25 грудня. Нині це велике християнське свято відзначається після Нового року — 7 січня. Втім, деякі починають святкувати зі «старого» Різдва і закінчують «старим» Новому роком. Так що різдвяні «гуляння» розтягуються на три тижні, а традиційні ялинка, подарунки і гусак радують людей на протязі не одного, а відразу кількох вечорів. Так як «реальний» Новий рік опинився в середині, на нього поширилися обряди і звичаї, властиві колись лише Різдва Христового.
В даний час, багато в чому завдяки все більш зростаючій ролі православної церкви в культурному житті країни, а також з-за значного впливу на наше світогляд західноєвропейської культури, Різдво знову набуло статусу великого свята, який дарує людям любов і віру, надію і здатність бути милосердними.
Звернемося до витоків цього свята, зокрема, до історії його виникнення та розвитку в нашій країні


Багато хто знає, що справжнє Різдво (тобто сама подія, з-за якого і виник великий свято) відбулося приблизно в 7 році до нашої ери. 25 грудня, коли це свято відзначають католики, є днем, з якого починає рости світловий день, відступає довга ніч. Можна сказати, що це свято сприймається європейцями не тільки як час народження Боголюдини, але і як «народження» нового дня — більш світлого як в прямому, так і в переносному сенсі.


У нашій країні Різдво прийнято відзначати 7 січня. Однак від цього значення свята, як дати, яка знаменує новий період у житті кожної людини, не зменшується. З якою радістю зустрічали її наші предки, тим більше якщо врахувати їх сорокаденна утримання від скоромної їжі і тривале стояння в церкві під час святкової служби! Жоден з свят, крім Великодня, не відзначається церквою з таким тріумфом, як Різдво Христове. Особливе значення при цьому надається біблійних розповідей про народження Христа, уривки з яких використовуються у різдвяних проповідях.


В Євангелії говориться про те, що Бог-Отець послав у гріховний і розбещений земний світ Сина Свого Ісуса Христа, щоб врятувати людство від загибелі. 


Одного разу праведний Йосиф і свята Марія вирушили з Назарету, де вони жили, в місто Вифлеєм. У шлях їх погнав указ кесаря Августа, який вирішив учинити перепис населення Римської імперії і наказав всім її жителям зібратися у своїх рідних селах. Пішки прийшли Йосип і Марія Віфлеєм, а всі будинки в місті були вже зайняті. Довелося їм шукати нічліг в невеликій печері, куди в непогожу погоду ховалися чабани. І тут прийшло Марії час народжувати. «І народила Сина свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла», — читаємо ми в Євангелії. Так першій ліжком Немовляти стали видовбані в дикому камені ясла для худоби, постіллю —солома.

Недалеко від печери біля багаття сиділи пастухи. Раптом злетів до них з неба сяючий ангел і оголосив: «Велику звістку вам звіщаю. Нині в граді Давидовому народився Спаситель світу Христос. І ось вам знак, в яслах ви знайдете Немовля». І пролунав з неба пісня: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!» Пастухи прибігли до печери і там, в убогих яслах, побачили Божественного немовляти, і вклонились Йому.


Ведені сяючою на небі Вифлеємською зіркою, прийшли до печери і язичницькі мудреці — волхви, вклонилися Немовляті і принесли в дар золото, ладан і смирну. 


Ця красива, хоча і трохи сумна історія стала сюжетом величезної кількості театральних сценок і вистав, які з року в рік ставляться в школах, дитячих садках, на телевізійних студіях і т. д. Витоки ж звичаю щорічно в день Різдва Христового ставити сценки на біблійні сюжети, так само як і багатьох інших різдвяних традицій, що йдуть з глибокої давнини. Початково такі сценки пропагувалися церковними школами та духовенством, серед широких мас населення ці обряди стали більш або менш відомими і популярними тільки в середині XVII століття.