День працівників суду

День працівників суду

Історія суду в Україні

Княжа доба

Від найдавніших часів княжої доби суди мали прилюдний характер. Існувало п'ять родів судів:

    княжий суд, на якому князі, інколи ним уповноважені заступники (тивун, метельник тощо), чинили суд над населенням у столиці або поза нею під час роз'їздів; у провінції судили від імені князя його посадники;
    вічевий суд вирішував спершу різні, потім найважливіші справи;
    громадський або народний суд — найдавніша звичаєва форма (колись єдиний судовий орган, пізніше існував поряд з княжим судом); основою його був вервний суд, судові функції виконували «судні мужі»;
    приватні (землевласницькі) суди давали право боярам судити справи своїх невільників, інколи і закупів;
    церковні суди мали юрисдикцію над церковними людьми, а в церковних справах (злочини проти віри, подружжя тощо) — і над іншими.

 

Литовсько-польська доба

На українських землях у складі Польщі судова влада перейшла з кінця 14 ст. до королівських намісників (старостів); у 1435 р. уведено польську систему станово-шляхетських судів: міські суди, практика яких ґрунтувалася (із змінами) на німецькому праві (Маґдебурзьке право); сільські суди вирішували менші справи місцевого населення, а домініальні — важливіші й оскарження ухвал сільських судів.

На українських землях у Великому князівстві Литовському зберігся спершу суд княжої доби з тим, що Великий князь мав право суду над удільними князями. З 1386 р. судоустрій змінився під польським і західно-європейським впливами.

Існували чотири роди судоустрою:

    державні суди — провінціальні (для вільного населення) і центральні (гол. як апеляційна інстанція під проводом Великого князя або з його уповноваження);
    міські суди, привілейовані містом, зазвичай з виборною лавою присяжних (у деяких містах діяли суди для окремих національностей);
    громадські суди, звані також копними, які ґрунтувалися на звичаєвому праві давньої доби;
    домініальні суди для справ панів проти невільного і напіввільного населення, а згодом і проти всього, навіть вільного населення, поселеного на панській території.

Деякі зміни уведено до судоустрою другим Литовським Статутом, а від Люблінської унії 1569 р. на землях, приєднаних до Польщі, уведено польський суд. Тоді виникло, вже урядово визнане, автономне станове козацьке судівництво.


Період Гетьманщини

У Гетьманщині діяли у 1648—1763р р. козацькі державні суди. Вони поділялися на провінціальні суди (сільські, сотенні, полкові), при чому кожний вищий суд був апеляційною інстанцією для нижчого, та на центральні суди: Генеральний Військовий суд, Генеральна Військова Канцелярія і суд гетьмана. Генеральний Військовий суд, що існував при гетьманській резиденції, був спершу найвищим судом країни, але згодом допускалися апеляції від нього до Генеральної Військової Канцелярії, яка, на додаток до апеляційного суду, була судом першої інстанції для генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів і гетьманських «протекціоністів». Суд гетьмана виникає з його прероґатив як зверхнього судді держави з правом судити усі справи в першій або апеляційній інстанції. У системі судів того часу діяли також міські, сільські, домініальні і духовні суди.

Велика судова реформа гетьмана К. Розумовського 1760 — 63р р., що спиралася на зразках судової системи Литовського Статуту, замінила козацькі державні суди на земські, городські (полкові) та підкоморські із реформованим Генеральним Військовим судом на чолі.

На Запорізькій Січі судами нижчого порядку були суди курінних отаманів і паланкових полковників, вищого — суди військового судді, кошового отамана і Січової Ради. Проти вироків військового судді можна було апелювати до кошового отамана або до Січової Ради. Кошовий суддя був зверхнім суддею і тільки в мирний час можна було апелювати проти його вироків до Січової Ради.

Період УНР
Недовгий час незалежності України 1917—1920р р. не дозволив введення нової судової системи; назагал з потрібними змінами діяв Суд Російської Імперії та Автро-Угорської монархії. Третій універсал Центральної Ради 1917 р. ствердив, що «суд в Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу». Згідно з цим Центральна Рада законом від 17 грудня 1917 р. встановила Генеральний Суд, як найвищу судову установу країни. На західних українських землях Українська Національна Рада законом від 21 листопада 1918 р. «Про тимчасову організацію судівництва та вимір справедливості» ствердила, що суди мають бути незалежні, і встановила Найвищий Суд у Львові.

 

Свято встановлено в Україні згідно з Указом Президента України «Про День працівників суду» від 8 грудня 2000 року № 1318/2000.

Категорії: