1849 | 03 | БЕРЕЗЕНЬ | 15 березня 1849 року. Народився Володимир ШУХЕВИЧ. Володимир ШУХЕВИЧ
(15. 3. 1849 — 10. 4. 1915),
визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ, родом з с. Тишківців Городенківського пов., син о. Осипа Ш. З 1876 учитель сер. шкіл у Львові. Ініціатор і керівний чл. численних громадських установ у Львові, зокрема товариства «Просвіта», Укр. Пед. Тва, засновник товариств «Руська Бесіда» (його гол. 1895 — 1910), «Боян» (1891) і Муз. Товариства ім. Лисенка (1903 — 15), для якого збудував будинок.

Засновник і ред. (1890 — 95) дитячого журн. «Дзвінок», автор і видавець дитячих книг і читанок, ред. газ. «Учитель», (1893 — 95), співр. «Зорі», «Діла», «Руської читанки» та ін. Ш. збирав (разом з графом В. Дзєдушицьким і дир. Л. Вержбіцьким) етнографічні матеріали і мистецькі предмети домашнього промислу на Гуцульщині.

Вислідом його студій е цінна 5-томова праця «Гуцульщина» (Л. 1897 — 1908, вид. НТШ) і 4 тт. поль. мовою, вид. Музею ім. Дзедушицьких (1902 — 08), в якому Ш. влаштував природничоетногр. відділ і був його кустосом.

Ш. чимало зробив для поширення української культури За кордоном: організував подорож хору «Боян» на виступ до Праги (1891) і приїзд чес. соколів до Львова (1892); крім того, влаштував етнографічний похід на Високому Замку (1887, з нагоди приїзду архикн. Рудольфа) й етногр. відділ на Крайовій виставі у Львові (1894). Свою етногр. зб. з Гуцульщини передав Нац. Музеєві у Львові. Ш. був членом австр. товариства народознавства (з 1901) і етнографічного товариства Чехо-Словаччини (з 1903).

Народився у бідній селянській родині. 1909—1915 навчався в Коломийській гімназії. Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських Січових Стрільців.

1918—1920 мешкав у Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем трудової школи. 1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Заарештовано 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин:

«Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — «За плуг», перейменована в 1923 р. в «Західну Україну», що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил».

Письменника звинувачували в тому, що він вів «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки». Вимучений на допитах тортурами Атаманюк вимушено визнав себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп.

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» ДПУ УРСР засуджено на п'ять років ув'язнення. Перебуваючи в концтаборі «Карлаг», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав; «Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах».

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Особлива трійка УНВС 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти». Реабілітовано посмертно (1965). Іменем Атаманюка названо одну з вулиць Коломиї.