14 червня 1928 року. Народився Ернесто ЧЕ ГЕВАРА.

1928 | 06 | ЧЕРВЕНЬ | 14 червня 1928 року. Народився Ернесто ЧЕ ГЕВАРА. Ернесто ЧЕ ГЕВАРА
/Ernesto "CHE" GUEVARA/
(1928 - 8.10.1967),
останній революціонер XX століття.

Ернесто Гевара де ла Серна народився 14 червня 1928 року (це офіційна дата народження, насправді він народився на місяць раніше, але батьки, приховуючи дошлюбну вагітність, змінили дату в документах) в місті Росаріо в Аргентині. Дитину назвали на честь батька, вдома його називали Тете. Він був найстаршим із п'яти дітей в родині з іспанським та ірландським корінням; обидва — батько й мати — були баскського походження. Один з предків Гевари, Патрік Лінч, був народжений в Галвеї в Ірландії у 1715 році, він був учасником війни за незалежність проти Англії.

В другій половині XVIІІ століття він виїхав до Більбао (Іспанія), а потім до Аргентини. Ернесто Гевара Лінч (батько Че Гевари, народився у 1900 році) одружився з Селією де ла Серна-і-Льоса у 1927 році (одним із її непрямих предків був Хосе де ла Серна-е-Інохоса, намісник іспанського короля в Перу), вони мали трьох синів та двох дочок.

Ернесто Гевара Лінч планував відкрити в Росаріо фабрику з переробки парагвайського чаю, але його плани не збулися внаслідок світової економічної кризи, і родина невдовзі після народження Че була вимушена повернутися на свою ферму в провінції Місьонес, що дісталася Селії у спадщину.

Зростаючи в лівацько-налаштованій декласованій родині аристократичного походження, Ернесто Гевара ще в дитинстві вирізнявся своєю динамічною особистістю та радикальними поглядами. Він обожнював Франсіско Пісарро та мріяв стати одним із його солдатів. Не зважаючи на страждання через жорстокі напади астми, які переслідували його протягом всього життя, він досяг успіхів як спортсмен — він був завзятим гравцем регбі. Гевара навчився у свого батька грати в шахи і з 12 років почав брати участь у місцевих турнірах. Підлітком він захопився поезією, особливо творчістю Пабло Неруди.

Гевара, що було звичайною практикою серед латиноамериканців його класу, також все своє життя писав вірші. Він був також завзятим читачем з широким колом інтересів, починаючи з пригодницької класики Джека Лондона, Еміліо Салгарі та Жуля Верна до досліджень з сексуальності Зігмунда Фрейда та угод з соціальної філософії Бертрана Рассела. В пізньому підлітковому віці він розвив гострий інтерес до фотографії і витрачав багато часу, фотографуючи людей, краєвиди і археологічні місця, подорожуючи пізніше.

У 1948 році Гевара вступив до університету в Буенос-Айресі, щоб вивчати медицину. Під час навчання він багато подорожував Латинською Америкою. У 1951 році його старший друг Альберто Гранадо, біохімік, запропонував Геварі взяти на рік перерву у навчанні для наскрізної подорожі через всю Південну Америку, про яку вони давно мріяли. Незабаром Гевара та 29-річний Гранадо полишили на мотоциклі рідне місто Альта Грасіа з ідеєю провести кілька тижнів, працюючи волонтерами в колонії для прокажених в Сан-Пабло в Перу на березі Амазонки. Гевара описав свою подорож в книзі «The Motorcycle Diaries», яка була перекладена на англійську у 1996 році та у 2004 році покладена в основу художнього фільмa режисера Уолтера Саллеса з тією ж назвою.

Після повернення до Аргентини він прискорено завершив свою медичну освіту, щоб поновити подорожі до Центральної та Південної Америки, і отримав свого диплома 12 червня 1953 року. 7 липня 1953 року Гевара вирушив у подорож через Болівію, Перу, Еквадор, Панаму, Коста Ріку, Нікарагуа, Гондурас та Сальвадор.

Наприкінці грудня 1953 року він прибув до Гватемали, де президент Хакобо Арбенс Гусман очолював другий, повністю демократичний та сучасний уряд в усьому латино-американському регіоні, який через земельні реформи та інші ініціативи намагався покінчити з системою латифундій, нав'язаною США. Одразу після приїзду до міста Гватемала Гевара за порадою спільного друга відшукав Ільду Гадеа Акосту, перуанську економістку, що там жила та працювала.

Гадеа, з якою він пізніше одружився, мала широкі політичні зв'язки через членство у соціалістичному американському народному революційному альянсі, і вона представила Гевару кільком високопосадовцям з уряду Арбенса. Він також поновив контакти з групою кубинських вигнанців, пов'язаних з Фіделем Кастро, з яким він раніше познайомився у Коста Ріці. Саме у цей час він отримав своє відоме прізвисько "Че" через те, що він часто вживав аргентинський вигук "che!", що означає те саме, що й "гей!", "агов!" або "друже!", причому вживається тільки в таких місцях, як Аргентина, Уругвай, Парагвай та південна Бразилія, і через це є коронним слівцем саме цього регіону.

Спроби Гевари отримати медичну практику не мали успіху, і його економічна ситуація часто була ненадійною, навіть доводилось заставляти деякі прикраси Ільди. Він дистанціювався від будь-яких політичних організацій, навіть, незважаючи на свої явні політичні симпатії до комунізму. Попри фінансові негаразди, він відмовися від пропозиції працювати державним медиком, коли з'ясувалось, що для цього йому треба буде вступити до комуністичної партії Гватемали.

Політичні події в країні почали розвиватись дуже швидко з 15 травня 1954 року, після прибуття з комуністичної Чехословаччини вантажу піхотної та артилеристської зброї для уряду Арбенса. Гевара швидко виїхав з Гватемали до Сальвадору за новими візами і повернувся лише за кілька днів до початку збройного протистояння з метою усунення Арбенса за участю США.

Гевара готовий був битися на його стороні і вступив до лав озброєної міліції, організованої для цього Комуністичною Молоддю. Однак, прикро вражений через бездіяльність групи, він незабаром повернувся до своїх медичних обов'язків. Пізніше він знову виявив бажання битися, але його наміри були зірвані, коли Арбенс попрохав притулку в мексиканському посольстві і порадив своїм іноземним прибічникам покинути країну.

Після арешту Гадеа Гевара шукав захисту в аргентинському консульстві, де він залишався ще кілька тижнів доки не отримав паспорт, після чого поїхав у Мексику. На початку вересня 1954 року Гевара прибув до Мехіко і невдовзі поновив свою дружбу з Ніко Лопесом та іншими кубинськими вигнанцями, котрих він знав ще з Гватемали. У червні 1955 року Лопес представив його Раулю Кастро. Через кілька тижнів, після амністії з тюрми на Кубі, до Мехіко прибув Фідель Кастро, і ввечері 8 липня 1955 року Рауль представив Гевару старшому братові.

Після палкої цілонічної розмови Гевара переконався, що Фідель був натхненним революційним лідером, саме якого він шукав, і він негайно приєднався до "Руху 26 липня", що мав на меті усунення диктаторського режиму Фульхенсіо Батисти. Хоча спочатку планувалось, що Гевара буде медиком групи, він брав участь у військових навчаннях разом з іншими членами Руху, і після закінчення курсу навіть був відзначений інструктором як найкращий студент.

Між тим з Гватемали прибула Ільда Гадеа, і Гевара вирішив поновити їхні стосунки. 18 серпня 1955 року відбулося їхнє весілля, а 15 лютого 1956 року у них народилась дочка, яку назвали Ільда Беатріс. Коли катер Granma вирушив 25 листопада 1956 року з Мексики до Куби, Гевара був одним з чотирьох некубинців на борту. Атакована військом Батисти одразу після висадки на землю, майже половина складу експедиційних військ була вбита або потрапила в полон.

Гевара писав, що саме під час цього протистояння він поклав свій рюкзак з медичним спорядженням для того, щоб підняти ранець з амуніцією свого загиблого товариша, цей момент він пізніше згадував як символічний в його перетворенні з лікаря на бійця. Тільки 15-20 повстанців вижили після цієї битви, вони перегрупувалися і сховалися в горах С'єрра Маестра (ісп. Sierra Maestra), щоб вести партизанську війну проти режиму Батисти.

Гевара став лідером серед повстанців, Comandante (з ісп. майор); товариші поважали його за хоробрість та військову майстерність, він мав репутацію другого за цими якостями після самого Фіделя Кастро. Під час партизанської кампанії вороги боялись Гевару через його жорстокість: саме він був відповідальним за страту інформаторів, дезертирів та шпіонів. В березні 1958 року Гевара отримав завдання очолити тренувальний табір для новобранців в горах С'єрра Маестра в Мінас дель Фріо, одній з кількох воєнних шкіл, заснованих "Рухом 26 липня".

7 лютого 1959 року уряд оголосив Гевару "громадянином Куби за народженням" у знак визнання його ролі в триумфі революційних сил. Невдовзі після цього він зініціював шлюборозлучний процес з Гадеа, з якою вони фактично розлучилися після відплиття з Мексики на Granma. 2 червня 1959 року Гевара одружився з Алейдою Марч, кубинкою за народженням, членом "Руху 26 липня", з якою він жив з кінця 1958 року. Він був призначений командиром тюрми в фортеці Ла Кабанья (ісп. La Cabaña), і протягом п'яти місяців перебування на посту (з 2 січня до 12 червня) він наглядав за судовими процесами та стратами багатьох людей, серед яких були колишні службовці режиму Батисти.

Хосе Веласузо, юрист, що працював під керівництвом Гевари в Ла Кабанья над підготовкою обвинувачень, розповідав, що це були беззаконні процедури, в яких "факти оцінювались без будь-якої поваги до загальних юридичних принципів", і докази були підтасовані Геварою. Приблизно від 156 до 550 чоловік було страчено за спеціальними судовими наказами Гевари протягом цього часу.

Пізніше Гевара став службовцем в Національному інституті аграрної реформи і президентом Національного банку Куби. Він підписував всі кубинські банкноти, що випускались під час його чотирнадцяти-місячного президенства своїм прізвиськом "Че". Весь час, поки він працював в уряді, Гевара відмовлявся від своєї зарплатні посадовця, наполягаючи на виплаті йому тільки окладу майора, щоб тим самим показати "революційний приклад".

У цей час його любов до гри в шахи знову розгорілася, і він відвідував та брав участь в більшості національних та міжнародних турнірів, що проводились на Кубі. Він був надзвичайно завзятим у тому, щоб залучити кубинську молодь до гри і організовував різноманітні заходи, створені для стимулювання цього інтересу.

Ще у 1959 році Гевара допомагав організовувати закордонні революційні експедиції (перша спроба була зроблена в Панамі, наступна - у Домініканській Республіці), проте всі вони були безуспішними. У 1960 році Гевара надавав першу допомогу жертвам вибуху французького судна La Coubre, що стався під час його розвантаження в порту Гавани. Напочатку рятувальна операція просувалася успішно, але пізніше провалилася, коли стався другий вибух, в результаті загинуло понад сто чоловік.

Саме під час поминальної служби за жертвами вибуху Альберто Корда зробив найбільш відомий знімок Гевари. Згодом Гевара служив міністром промисловості, на цьому посту він допомагав створювати кубинський соціалізм і перетворився на одну з найбільш видатних постатей країни. В своїй книзі «Партизанська війна» він захищав ідею тиражування кубинської моделі революції, ініційованої маленькою групою (foco) партизан без необхідності того, щоб збройному повстанню передувало створення численних організацій.

Його нарис El socialismo y el hombre en Cuba (1965) (з ісп. Людина та соціалізм на Кубі) обстоює необхідність створення "нової людини" (ісп. hombre nuevo) у зв'язку із розбудовою соціалістичної держави. Дехто вбачав у Геварі, одночасно чарівному та суворому, модель такої "нової людини". Гевара відігравав ключову роль у встановленні на Кубі радянських балістичих ракет з ядерними боєголовками, що прискорило "карибську кризу" у жовтні 1962 року. Під час інтерв'ю британській газеті Daily Worker через кілька тижнів після цього він наголошував, що якби ракети були під кубинським контролем, вони обов'язково були б запущені на найбільші американські міста.

У грудні 1961 року Гевара як голова кубинської делегації поїхав у Нью-Йорк, щоб виступити в ООН. 17 грудня він вилетів до Парижу, а звідти розпочав трьохмісячний міжнародний тур, під час якого відвідав Китайську Народну Республіку, Об'єднану Арабську Республіку (Єгипет), Алжир, Гану, Гвінею, Малі, Дагомею, Конго-Браззавіль та Танзанію із зупинками в Ірландії, Парижі та Празі.

В Алжирі 24 лютого 1965 року він виступив на Другому економічному семінарі афро-азійської солідарності, заявивши: "Немає кордонів у цій боротьбі на смерть. Ми не можемо залишатись сторонніми перед обличчям того, що коїться в будь-якій частині світу. Перемога будь-якої країни у боротьбі проти імперіалізму є нашою перемогою, так само, як поразка будь-якої країни є нашою поразкою... Соціалістичні країни мають моральний обов'язок знищити свою мовчазну змову з експлуататорськими країнами Заходу".

Гевара запропонував ряд заходів, які повинні вжити країни комуністичного блоку для досягнення цієї мети. Сталося так, що це було його останньою публічною появою.

Він повернувся на Кубу 14 березня і був урочисто прийнятий Фіделем та Раулем Кастро, Освальдо Дортікосом та Карлосом Рафаелем Родрігесом в аеропорту Гавани. Два тижні по тому він випав з публічного життя, а потім зник зовсім. Місце його перебування було великою таємницею 1965 року на Кубі, тому що його зазвичай визнавали другим у владі одразу за самим Кастро.

Серед причин його зникнення висувалося декілька версій: відносний провал схеми індустріалізації, яку він відстоював на посту міністра економіки, тиск на Фіделя Кастро з боку радянських офіційних осіб, що не схвалювали про-пекінську комуністичу прихильність Гевари у той час, коли радянсько-китайський розкол поглиблювався, а також серйозні розбіжності між Геварою та кубинським керівництвом стосовно економічного розвитку та ідеологічної лінії Куби. Подальша "карибська криза" і те, що Гевара вважав радянською зрадою Куби, коли Хрущов погодився прибрати радянські ракети з кубинської території без консультації з Кастро, зробили Гевару скептичним стосовно Радянського Союзу.

16 червня 1965 року під тиском міжнародних спекуляцій з приводу долі Гевари Кастро заявив, що люди будуть проінформовані про Гевару тоді, коли сам Гевара захоче дозволити їм щось дізнатися. Численні чутки про його зникнення поширилися і на Кубі, й за її межами. 3 жовтня того самого року Кастро оприлюднив листа без дати, власноруч написаного йому Геварою декілька місяців тому, в якому той підтверджував свою незмінну солідарність з кубинською революцією, але оголошував про своє рішення залишити Кубу, щоб боротися за межами країни за справу революції.

У своєму листі Гевара заявляв про свою відставку зі всіх постів в уряді, в партії та в армії та відмовлявся від кубинського громадянства. Під час свого інтерв'ю з чотирма іноземними кореспондентами 1 листопада Кастро зауважив, що він знає, де Гевара, але не розкриє його місцеперебування, і додав, спростовуючи заяви про те, що його колишній товариш мертвий, що "він в найкращому фізичному стані".

Незважаючи на запевнення Кастро, доля Гевари залишалась таємницею наприкінці 1965 року, і всі його пересування та місця перебування продовжували зберігатись у суворій таємниці протягом наступних двох років.

Під час своєї нічної зустрічі з 14 на 15 березня 1965 року Гевара та Кастро погодились, що перший повинен персонально очолити воєнну операцію в Африці на південь від Сахари. Деякі джерела говорять, що Гевара переконував Кастро підтримати його у цій спробі, в той самий час інші джерела стверджують, що Кастро умовляв Гевару взяти на себе цю міссію, аргументуючи це тим, що умови в різних латиноамериканських країнах, які розглядались з метою можливого введення туди партизанських focos, ще не були оптимальними.

Зі слів Ахмеда Бен Белла, який був на той час президентом Алжира і незадовго перед тим вів довгі розмоми з Геварою, "ситуація, що існувала в Африці, яка мала надзвичайний революційний потенціал, привела Че до висновку, що Африка була слабкою ланкою імперіалізму. Саме на Африку він вирішив тепер спрямувати свої зусилля".

Кубинська операція мала проводитись на підтримку марксистського руху Simba Патріса Лумумби у Конго-Кіншасі Гевара, його заступник Віктор Дрекк та дванадцять кубинських членів експедиції прибули до Конго 24 квітня 1965 року, контингент, що налічував приблизно 100 афро-кубинців, приєднався до них трохи пізніше. Вони співпрацювали деякий час з лідером партизан Лораном-Дезіле Кабілою, який допомагав прихильникам Лумумби проводити повстання, придушене в листопаді того ж таки року конголезькою армією.

Хоча Геварі на той час було 37 років і у нього не було формального воєнного навчання, він мав досвід кубинської революції, який включав його успішний марш на Санта-Клара, що був найважливішою подією у остаточному поваленні режиму Батисти силами Кастро. Його астма дозволила Геварі уникнути служби в аргентинській армії, чим він пишався, зважаючи на його опозицію до уряду Перона.

Південноафриканські найманці та кубинські емігранти співпрацювали з конголезькою армією, щоб заважати Геварі здійснити свої наміри. Вони могли відслідковувати його зв'язок, нападати із засідки на повстанців та кубинців щоразу, коли вони збирались атакувати, та ізолювати їхні лінії постачання. Незважаючи на те, що Гевара мав намір приховувати свою присутність в Конго, уряд США був повністю обізнаний про його пересування та діяльність: Національна агенція з безпеки (The National Security Agency - NSA) перехоплювала всі його вхідні та вихідні радіо-повідомлення за допомогою обладнання, встановленного на борту плавучого підслуховуючого посту USNS Valdez, що постійно пересувався Індійським океаном з цією метою.

Метою Гевари було експортувати кубинську революцію через підготовку місцевих бійців Simba з питань комуністичної ідеології та стратегії партизанської війни. Пізніше цього ж року хворий на дизентерію, страждаючи від астми та засмучений після семи місяців розчарувань, Гевара залишив Конго разом із членами своєї команди, що вижили. Через декілька тижнів, пишучи передмову до свого щоденника, який він вів під час своєї кампанії в Конго, Гевара почав зі слів: "Це історія поразки".

Гевара відчував, що не може повернутися на Кубу разом зі всіма іншими бійцями з моральних причин (через те, що Кастро оприлюднив прощального листа, написаного йому Геварою — листа, який той просив відкрити тільки у випадку його смерті — де він писав, що пориває всі зв'язки з Кубою, щоб присвятити себе революційній діяльності в інших частинах світу), тому він таємно провів наступні шість місяців в Дар-ес-Саламі та в Празі. У цей час він систематизував свої спогади про досвід в Конго і написав начерки ще двох книг — одну з філософії, іншу з економіки. Він також відвідав декілька країн Західної Європи, щоб "перевірити" фальшиві документи, зроблені для нього кубинською розвідкою, які він збирався використати, щоб дістатися Південної Америки.

Весь цей час Кастро не переставав умовляти його повернутися на Кубу, але Гевара погодився повернутися на дуже короткий час і на умовах повної конспірації, тільки щоб підготувати нову спробу революційного перевороту де-небудь в Латинській Америці. Спекуляції щодо місцеперебування Гевари не припинялись у 1966-1967 роках. Представники мозамбікського руху за незалежність FRELIMO повідомляли в цей час про зустріч з Геварою в Дар-ес-Саламі, під час якої вони відмовились від запропонованої ним допомоги в їхньому революційному проекті. Врешті-решт правдою виявилися постійні чутки про те, що Гевара очолював партизан в Болівії. За наказом Фіделя Кастро болівійськими комуністами спеціально була куплена земля для створення баз, де під керівництвом Гевари проходили підготовку партизани.

До оточення Гевари в якості його найпершого агента в Ла-Пасі було введено Хайді Тамару Бунке Бідер (відома за прізвиськом "Таня"), у минулому ангента Штазі, яка, за деякими свідченнями, працювала також на КДБ. Рене Бар'єнтос наляканий звістками про партизан у своїй країні звертається по допомогу до ЦРУ. Проти Гевари було вирішено задіяти спеціально навчені для антипартизанських кампаній сили ЦРУ. Партизанський загін Гевари налічував близько 50 осіб і діяв як ELN (Ejército de Liberación Nacional de Bolivia; з ісп. Національна визвольна армія Болівії), був добре оснащений й налічував на початку декілька успішних операцій проти регулярних військ в складній гористій місцевості регіону Камірі. Однак, у вересні болівійська армія спромоглася ліквідувати дві групи партизан, вбивши одного з лідерів. Незважаючи на жорстоку природу конфлікту, Гевара надавав медичну допомогу всім пораненим болівійським солдатам, що потрапляли в полон до партизан, і пізніше звільняв їх.

Під час свого останнього бою в Куебрада-дель-Юро був поранений, в приклад його гвинтівки влучила куля, котра вивела зброю з ладу і він розстріляв всі патрони з пістолета. Коли його беззбройного і пораненого захопили в полон і відконвоювали до школи, яка слугувала солдатам ЦРУ за тимчасову в'язницю партизан і він побачив там декілька поранених болівійських солдат, Гевара запропонував надати їм медичну допомогу, на що отримав відмову від болівійського офіцера. Сам він отримав від кількох кульових ран лише пігулку аспірину. Полювання на Гевару в Болівії очолив Фелікс Родрігес, агент ЦРУ.

Інформатор повідомив Болівійські Спеціальні війска про місцезнаходження партизаського загону Гевари, і 8 жовтня 1967 року стоянка загону була оточена, а сам Гевара був взятий у полон в ущелині Куебрада-дель-Юро. Зі слів деяких солдат, які були присутні при цьому, коли вони наблизились до Гевари під час перестрілки, він, начебто, крикнув: "Не стріляйте! Я — Че Гевара і коштую для вас більше живий, ніж мертвий." Родрігес, почувши про захоплення Гевари, одразу ж повідомив про це у штаб-квартиру ЦРУ в Ленглі, штат Вірджинія.

Після отримання інформації про захоплення Гевари, Баррієнтос негайно надав наказ про його страту. Гевару привезли до напівзруйнованої будівлі школи біля села Ла Ігуера, де його протримали всю ніч. Наступного дня його було розстріляно. У ролі ката виступив сержант болівійськової армії Маріо Теран, котрий витягнув коротку соломинку у суперечці поміж солдат за право честі вбити Гевару. Для того, щоб підтримати офіційну версію про смерть Гевари і зробити вигляд, ніби він загинув під час бою, а не був страчений без суда і слідства, солдату, що натискав на спусковий гачок, Феліксом Родрігесом було наказано стріляти особливо прицільно. Гевара отримав численні постріли по ногах, але обличчя мало лишатися непошкодженим, щоб зробити можливою наступну ідентифікацію.

Че Гевара мав кілька останніх слів перед смертю; він, начебто, сказав своєму катові: "Я знаю, ти тут, щоб вбити мене. Стріляй, боягуз, ти просто вб'єш людину". Його тіло було прив'язане до шасі гелікоптера та доправлене у сусіднє селище Валлегранде, де його виставили на показ пресі.

Після страти Родрігес взяв декілька персональних речей Гевари, включаючи його годинник "Ролекс", і протягом наступних років гордо ними вихвалявся перед репортерами. Зараз деякі з цих речей виставлені в ЦРУ. Після того, як військовий хірург ампутував руки Гевари, офіцери болівійськової армії вивезли тіло у невідомому напрямку і відмовились повідомити, де його було захоронено чи спалено.

15 жовтня Кастро повідомив громадськість про смерть Гевари і оголосив триденну жалобу на Кубі. Смерть Гевари була визнана як тяжкий удар для соціалістичного революційного руху в Латинській Америці і в усьому третьому світі. Місцеві мешканці почали вважати Гевару святим і звертались до нього "San Ernesto de La Higuera", просячи про якусь милість.

У 1997 році останки обезголовленого тіла були ексгумовані з-під злітної смуги біля Валлегранде, ідентифіковані як ті, що належать Геварі, і повернуті на Кубу. 17 жовтня 1997 року останки Гевари разом з останками шістьох інших його товаришів, убитих під час партизанської кампанії в Болівії, були перепоховані з воєнними почестями у спеціально збудованому мавзолеї в місті Санта-Клара, де він виграв вирішальну для кубинської революції битву.